Наступ феодально-католицької реакції, одним із проявів якої була Брестська церковна унія, викликав рішучий протест народних мас. Великі антифеодальні селянсько-козацькі повстання відбулися вже в кінці XVI ст. під проводом Косинського та Наливайка. В 1648—1654рр. визвольну війну українського народу проти польсько- шляхетського гніту очолив Богдан Хмельницький.

У цей час під впливом гуманістичних ідей, що панують у Західній Європі, на Україні зростає національна свідомість, намічаються зрушення в основах світоснриймання, виникають і розгортають активну діяльність перші братства, відходять у минуле церковно-схоластичні погляди на людину й утверджується гуманістичне розуміння її ролі в суспільстві. Всі ці обставини мають вирішальний вплив на розвиток українського мистецтва другої половини XVI ст. і насамперед— на процес становлення портретного живопису на Україні.

Уже перші збережені на українських землях портрети відбивають нове світовідчуття, нове ставлення до особистості. В експозиції залу знаходяться два найраніші портрети — Іоаниа Гербурта та Стефана Баторія.

Портрет Іоанна Гербурта, відомого дипломата, юриста та історика, намальований темперою на дошці — в традиціях іконопису. Він у значній мірі ще зберігає характер середньовічного епітафійного зображення з властивим йому сакральним призначенням.

Невідомий художник трактує фігуру Гербурта площинно. Рельєф обличчя майже не розроблений, лише біля очей несміливо прокладені тіні. Риси обличчя і форми тіла відтворені з допомогою лінії. Колорит портрета гранично скупий, суворо стриманий. Уклякла фігура подана на зеленому тлі, що підкреслює застиглість, статуарність пози, лаконізм силуету. На цьому фоні виділяється мальований золотом і сріблом родовий герб Гербуртів. Віршований напис, що частково зберігся, говорить про заслуги Гербурта, які «роблять його безсмертним».

Зображення Гербурта є унікальним зразком перехідної форми в становленні портретного жанру: в ньому ще присутні архаїчні елементи культового портрета і водночас проступають риси нової, гуманістичної культури з її увагою до людини, до її земного життя і реальної зовнішності. Велику подібність портрета з моделлю підтверджує порівняння із скульптурним зображенням Гербурта на його нагробку з костьолу в с. Скелівка (тепер — експонат Львівської картинної галереї).

Уже зовсім світським за своїм характером є невелике за розмірами, але сповнене значущості і величі зображення польського короля Стефана Баторія. Реалістично й стримано передано втомлене, немолоде обличчя, карнація якого співставлена з червоною плямою верхнього плаща (делії) і темним фоном. Портрет відносять до мистецької спадщини львівського художника Войцеха Стефановича, який малював короля під час його перебування у Львові в квітні 1576 р., а пізніше зробив декілька повторень. Представлена робота може бути одним із цих варіантів. Напис свідчить, що він виконаний до травня 1576 р.

Красномовним доказом широкого розповсюдження й популярності портретного живопису у Львові в кінці XVI ст. є те, що кандидат у майстри створеного в 1596 р. малярського цеху повинен був серед інших завдань намалювати контерфект - портрет моделі на весь зріст. Львів з його давніми й самобутніми митецькими традиціями відіграв важливу роль у розвитку портретного живопису. Тут працювала ціла плеяда талановитих ху- дожників: Войцех Стефанович (?—1588), Юзеф Шольц- Вольфович (?—до 1602), Ян Шванковський (?—бл. 1602), Павло Богуш (?—1605), Лавриш Пухальський (?—1611). Федір Сенькович (?—бл. 1631), Микола Петрахнович- Мороховський (?—бл. 1666). Вони, без сумніву, були майстрами портретного живопису, але про цю сторону їхньої діяльності відомо дуже мало. Свої роботи художники підписували рідко, в зв'язку з чим більшість збережених творів анонімна, а вияснення авторства—справа складна.

Старий український портретний живопис тісно пов'язаний з іконописом, і не лише тому, що він «виділився» з іконопису: і над іконами, і над портретами часто працювали одні й ті ж майстри. Зв'язок мав, закономірно, і зворотний характер: розповсюдження портретного живопису відіграло значну роль у розвитку реалістичних тенденцій в українському іконопису.

На утвердження портретного жанру мали також впливи Західної та Центральної Європи, де в цей час надзвичайно модними були парадні зображення придворних, що породили й свій антипод—протобуржуазний бюргерський портрет, характерний для північних країн.

Схрещення різноманітних мистецьких тенденцій привело до вироблення на початку XVII ст. портрета універсального типу, який служив для уславлення особи, демонстрації древності роду, а з часом — виявлення властивостей людської індивідуальності. Львівський портрет XVII ст. відрізнявся своєрідним демократизмом у відборі і виражальних засобів, і моделей.

Олеська збірка портрета унікальна за кількістю творів, хронологічною широтою та багатством різновидів. Розділ робіт першої половини XVII ст. відкриває збережений у фрагменті портрет Софії Мстиславської (роки створення — 1602—1605) — один з небагатьох відомих на Україні оригіналів жіночих зображень того часу. У XVIII ст., коли жорсткий і «примітивний» живопис портрета перестав задовольняти нащадків, він був грунтовно перемальований. Реставратори галереї з-під шару фарб відкрили первісне зображення Софії, що добре збереглося.

До першої чверті XVII ст. відносять портрет переяславського старости Івана Жевуського. Композиція — поясне зображення на витягнутому по горизонталі полотні—дозволяє припустити, що спочатку це був великий портрет у повний зріст моделі; пізніше його обрізали, можливо, через поганий стан збереження.

Відчуття урочистості, парадності надає масивна червона пляма одягу, що домінує в композиції; обличчя не позбавлене характерності, проте трактування рук відзначається схематизмом.

Портрет становить значний інтерес: він може бути зв'язаний з живописом Подніпров'я.

В іншому ключі створений у 1619 р. портрет львів'янина Яна Барановського, виходця з міських низів, який здобув освіту в Краківському університеті і згодом став доктором мистецтв та філософії. Тут насамперед помітна увага художника до внутрішнього світу особи: за допомогою колориту, пози, виразу обличчя він передає настороженість, замкнутість Барановського, підкреслену жестом рук, що закривають книгу. Скромний натюрморт на столі виказує, що перед нами вчений. У вирішенні о бразу помітний вплив північноєвропейського мистецтва.

До кращих експонатів музею належить створений близько 1620 р. портрет тодішнього власника замку Івана Даниловича (зал 6). Вишуканий колорит твору побу-довании на співставленні світлих плям рук та голови, оточеної сріблястими хвилями волосся й бороди, темного оливкового фону та взористих жупана і котари. Прекрасно, об'ємне проліплене обличчя, вільною живописною технікою відзначається все полотно. Досвідчений майстер передає тонкий інтелект, внутрішнє благородство портретованого. Портрет Даниловича, як вважають дослідники, належить пензлеві одного з найбільш відомих художників Львова першої третини XVII ст. Федора Сеньковича.

Експозиція відбиває дальший інтенсивний розвиток скульптури, зокрема дерев'яної. Як і раніше, вона тісно пов'язана з архітектурою — інтер'єрами культових споруд, для яких була призначена.

Разом з тим скульптура XVII ст. у значній мірі позбулася фронтальності, застиглості, в ній більше руху, внутрішньої енергії.

Початком XVII ст. датується скульптура «Юнак з мандоліною», фрагмент монументальної композиції із с. Лановичі. В граціозній фігурі юнака криється динаміка, що проступає у ледь відхиленому назад корпусі, висунутій уперед лівій нозі, м'якій грі складок одягу, майже непомітному нахилі голови до злегка опущеного плеча. Мінливий настрій відбивається і в усмішці, що зненацька розсуває уста.

Художній напрямок — маньєризм, що охоплює в цей час країни Європи (а надто його північний варіант), мав великий вплив на львівську скульптуру. Риси маньєризму простежуються і в названому творі.

Маньєризм поширювався різними шляхами. Один з них — діяльність на Львівщині іноземних, насамперед північноєвропейських майстрів. Найбільш відомим серед них був німець, син художника, Іоанн Пфістер (1573— бл. 1642). Він приїхав до Львова з Вроцлава уже зрілим майстром і осів тут назавжди. Чимало працював Пфістер і в Бережанах на Тернопільщині, де виконував замовлення родини Сенявських, та у Тарнові (ПНР).

Експонована статуя св. Єлизавети (1630-ті роки) створена Пфістером в останній період його життя. Маньєризм відбився у надмірно витягнутих пропорціях тіла, витонченості, аристократичній постановці голови, рухові рук, примхливому ракурсі фігури. Не виключено, що в скульптурі передано портретні риси однієї з Сенявських — Єлизавети.

Високий мистецький рівень різьби по дереву в XVII ст. став тим міцним у професійному відношенні грунтом, на якому зросла і досягла блискучого розвитку львівська бароккова скульптура XVIII ст.